Історії про жінок, які працюють на розвиток Троїцької об'єднаної територіальної громади, старостинських округів, розподіл та наповнення бюджету, впливають особисто на вирішення важливих питань для всієї громади. Мова піде про депутатку Троїцької ОТГ Катерину Соромецьку та виконуючу обов’язки старости із села Розсипне Ніну Ягольник.
Ніна Ягольник
Розсипне — це село посеред степу за 30 кілометрів від Троїцького і на самому кордоні з Російською Федерацією. Тут живуть 328 людей із яких 66 - діти.
Розсипне засноване наприкінці 18 ст. кріпаками-втікачами з Курської губернії Росії. В 60-х роках 19 ст. у селі було 30 дворів і лише один письменний чоловік (Із книги "Міста і села України. Луганщина")
Ніна Ягольник
Троїцька лідерка місцевого самоврядування Ніна Ягольник народилася і виросла в селі Розсипне.
— Я місцева, а ось до команди собі долучила дівчат із Троїцького та Сватового. Так уже і працюємо більше тридцяти років разом з секретаркою, а тепер спеціалісткою старостинського округу Оленою Севостьяновою та колишньою головною бухгалтеркою Людмилою Лагутіною, — каже пані Ніна. — Ми тепер одна команда. Так, коли при об’єднанні громади скоротили у сільрадах бухгалтерію і зробили одну централізовану, то наша Людмила погодилася очолити кооператив по воді “Криничка”.
В селі Розсипне
Пані Ніна починала працювати у сільраді секретаркою і було це наприкінці 80-х років минуло століття. А після того, як вийшла із декретної відпустки та відпустки по догляду за дитиною до трьохрічного віку — балатувалася на голову сільради і виграла вибори.
Пам'ятник односельцю герою другої світової війни Олексію Попугаєву
— Це був 91 рік, коли розпався Радянський Союз і Україна, і ми разом з нею почали самостійне “плавання” у Світові, а я стала головою сільради у 29 років, — згадує пані Ніна. — До мене громаду очолював Петро Андрійович Мазуров, який вибудував певні стосунки у селі і згуртував людей, щоб відбудовуватися після війни. Тоді були модні тенденції, коли на селі будували показові вулиці під гаслом “Сравняем уровень жизни в городе и на селе”. Саме з такої програми і виросла в нашому Розсипному зразкова вулиця Молодіжна з будиночками з усіма зручностями. Ми пишалися, що жили у такому сучасному селі.
А треба сказати, що тоді ще було рідкістю, щоб у сільській хаті був водогін, каналізація, газова пічка. Збудували в Розсипному великий тваринницький комплекс, де працювала молодь. Село розквітало на очах. Але розруха 90-х не оминула, а просто накрила всіх разом: закрилися ферми, молодь виїхала із села, ще би трохи — і село б перетворилося на хутір, а то й зовсім би зникло. Саме в таку лиху годину розсипняни обирають своєю очільницею Ніну Ягольник. З чого починати і як утримати людей у селі, коли не має ні роботи, ні перспектив навіть на найближчі роки? Почала тоді з найважливішого: провели до села газ, виграли проект разом з Українським Фондом Соціальних Інвестицій (УФСІ) і відремонтували водогін на селі та встановили нову башту Рожневського. На співфінансування гроші збирали з кожного двору: хто скільки могли — давали. І все тоді вийшло. Люди це оцінили і почали відчувати себе громадою, а не нікому не потрібним селом.
Ніна Ягольник
— Пам’ятаю, як поїхала в район до тодішнього керівництва і розповіла все як є — про те, що село без інвестицій чи підтримки не виживе саме. А там якраз вирішували питання, де зробити заставу для прикордонного загону і схилились вже до того, що то буде у селі Новознам’янка, але там було на той час кріпке господарство і люди мали, де працювати і з чого житти, — розповідає пані Ніна. — Мабуть, тому, вислухавши мене, вирішили все ж підтримати розсипнян та дати шанс селу на відродження. Відкрили прикордонну заставу у селі Розсипе. Прикордонники приїздили служити з усієї України і потім одружувалися з місцевими дівчатами і лишалися жити у Розсипному. Де оселятися у нас було, а працювати лишалися на контракті в армії або ж брали землю та господарювали на ній. Саме зараз діти тих прикордонників ходять у нашу школу. Таким чином ми і село поповнили новими мешканцями, і школу зберегли, бо, якщо б не було дітей, то її вже б і закрили. А так у нас 66 дітей у селі, до першого класу йдуть 8 цьогоріч.
Виконуюча обов'язки старости Ніна Ягольник також розповіла, що в минулому році за підтримки Державного фонду їхня громада отримала 150 тисяч (а всього за два роки 400 тисяч гривень) на енергоефективні роботи. На ці гроші замінили вікна у школі, ФАПі, сільраді. 10% від вартості всього проекту внесли місцеві аграрії, а ще 5 тисяч зібрали силами громади. В цьому році вставили 41 вікно і 10 дверей до приміщення школи.
Ніна Ягольник також повідомила, що в селі понад 40 людей мають постійну роботу — доглядають свиней на фермі, пасуть вівці, працюють в полі агроформувань "Привілля" та "Воєводське", самі обробляють земельні паї.
От тільки немає в селі свого фельдшера вже 7 років. Спочатку розсипнян лікувала фельдшерка із сусіднього села Воєводське та наразі пішла у декретну відпустку. Тепер раз на тиждень приїздить сімейна лікарка Олена Ходченкова із Троїцького і надає всі необхідні медичні консультації.
Нещодавно в селі святкували День села, де зробили виставку шкільних фото, починаючи з випуску 41-року і до наших днів.
Ніна Ягольник
— Дивилася на ті фото і тішилася з того, що знаю майже всіх зображених там людей, бо при одних зростала я, а молодші всі росли на моїх очах, — каже пані Ніна. — В той день я звернулася до громади зі словами вдячності за довіру, за те що вони виховали із звичайної сільської дівчини ту жінку, якою я є зараз — а я вважаю себе лідеркою місцевого самоврядування, яка від виборів до виборів підтверджувала довіру своїх односельців справами, бо порожніми обіцянками тут не пройшла б далі. Без розсипнян, без мого рідного села не було б і мене.
Катерина Соромецька
В селі Бабичеве Лантратівського старостинського округу живе депутатка Троїцької об’єднаної територіальної громади Катерина Соромецька.
Катерина Соромецька
Село Бабичеве розташоване в семи кілометрах від Троїцького між трьох пагорбів. Свою назву отримало від прізвиська першого поселенця Бабича. Більшість місцевих дістаються кожного ранку на роботу до Троїцького. Автобусне сполучення відсутнє, бо громадського транспорту громада немає, а підприємці не бачать зиску “бити” свою техніку по бездоріжжю. В селі живе близько 500 жителів. Є великий ставок — Водяне.
Посеред села сто років тому побудована будівля із червоної цегли — це колишня школа, а наразі адміністративний центр. Тут знаходиться і пошта, і бібліотека, ФАП і клуб. Пані Катерина тут проводить зустрічі з односельцями як депутатка, а також спілкується з бабичанами і вдома.
Катерина Соромецька
— Питання, які турбують наразі людей, — це відсутність доріг, автобусного сполучення, благоустрій вулиць і ремонт адмінбудівлі, — каже пані Катерина. — На останній серпневій сесії Троїцької селищної ради я запропонувала депутатам приділити більше уваги не лише прикрашанню та благоустрою центру громади, а й звертати увагу на малі села. Бо саме в таких селах, як наше Бабичеве, живуть в більшості своїй люди похилого віку, які не можуть вже самі покосити бур’ян біля подвір’я, полагодити паркан чи навести лад на загальних клумбах за дворами. Тут мають виділятися кошти із бюджету громади.
Також пані Катерина розповіла, що в їх селі є активна волонтерська група односельців, які щотижня збираються разом і наводять лад на дитячому майданчику, обкошують траву біля адмінцентру, весною висаджують, а потім все літо дбають про квіти на клумбах біля “старої” школи.
— Наша команда активістів складається із більше ніж десяти жінок, і кількох чоловіків, — розповідає депутатка. — Без фінансової підтримки, а просто на бажанні зробити щось корисне для свого села ми наводимо лад і дбаємо про місце, де живемо. Але ж нас не так багато, щоб охопити всі вулиці в селі. Так, наприклад, на вулиці Поярківці бур’яни піднялися більше, ніж людський зріст. І там мають попрацювати вже робітники з благоустрою від сільради, бо не можемо щось вже простими косами зробити з тими бур’янами. А там живуть старенькі люди і навіть курки не можуть випустити попастися за двір, бо в тих “хащах” оселилися лисиці, які тільки на те і чекають.
Очільник Лантратівського старостинського округу пан Микола Кушнарьов дослухався до слів депутатки пані Катерини і віднайшов кошти на пальне для техніки, щоб покосити узбіччя на окраїнах села і в центрі також (і на Поярківці теж!).
Потрібно сказати, що пані Катерина не може залишатися байдужою до чужої біди. Тепер вона шукає можливість побудувати до адмінцентру пандус на ганку.
— У нашому в селі четверо людей після хіміотерапії. Це — онкохворі, які мають майже щодня приходити на медичні процедури до ФАПу, — розповідає депутатка. — Але ганок у нас дуже високий, а пандусу немає — тож хворих людей родичі майже не на руках мають вносити і виносити. Потрібні кошти на реконструкцію ганку. Буду писати про це депутатський запит на розгляд селищної ради.
При клубі діють вокальні ансамблі та ляльковий театр. Пані Катерина сама бере в цих колективах участь як самодіяльна артистка, а ще допомагає в організації свят для громади. На тому тижні святкували День села.
— Буває дуже сумно, коли твої зусилля і зусилля сільських волонтерів не мають підтримки у Троїцькій громаді. Тому приклад — наше свято — День села Бабичеве, з яким бабичан приїхав привітати тільки виконуючий обов’язки старости, а від селищної ради нікого ж не було і з сусідніх сіл теж гості не приїжджали. Можливо, що погода тоді була дощова, але ж люди так чекали на те свято і хотіли трішки уваги до себе, — ділиться пані Катерина. — Доки матиму сили буду працювати для своєї громади і захищати права односельчан. Бо хто ж, коли не ми самі подбаємо про рідне село.
Матеріал створено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)
