30 жовтня у Прес-центрі Українського кризового медіа-центру із 10 областей України на конференцію "Медіагігієна та критичне мислення. Чи можливо "почистити" інформаційний простір?" з’їхалися регіональні журналісти – більше 40. З Луганської області в конференції взяли участь чотири журналістки, які працюють в друкованих, радійних та інтернет-ЗМІ і серед них була також представниця від сайту Троїцьке.City. Захід відбувся у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру (УКМЦ) та Естонського центру східного партнерства.
Павло Казарін про класичну журналістику і соціальні мережі
Журналіст Павло Казарін впевнений, що класичні медіа мають втримати баланс правдивої картинки світу, в той час як соціальні мережі створюють навколо людини зручну "бульбашку" іі провокують її вірити, що всі навколо думають так як вони.
Павло Казарін
Павло Казарін каже: – Сьогодні ми всі живемо в галактиці інтернету. Наша професія відчуває це на собі, як ніяка інша. Кажуть, що журналістика – друга найдавніша професія. Це повна нісенітниця. Нам (інституційній журналістиці) приблизно п'ятсот років. І при цьому в останнє століття (ну, може бути, сторіччя з хвостиком) у медіа була головна роль: ми були монопольним посередником між виробниками і споживачами контенту. Раніше, якщо ти хотів сказати щось суспільно важливе, ти повинен був прийти в редакцію газети, телеканалу, радіостанції, і довести, що твоя точка зору має право на існування. Пройшовши через цей інституційний фільтр, тобі надавали право поговорити зі своєю аудиторією – прочитати твою статтю, побачити/ почути теле-радіопередачу з твоєю участю. Або навпаки не допускали.
З'явилася величезна кількість інтернет-платформ. Хтось веде свій блог на Ютубі (і у нього мільйонні перегляди), хтось публікує свої пости на Фейсбуці або в інших соціальних мережах. У Володимира Зеленського, наприклад, 8 мільйонів підписників у Інстаграмі, тому, коли йому потрібно поспілкуватися з широкою аудиторією, він може дозволити собі не звертатися за допомогою до журналістів, не виходити на прес-конференцію, а спілкуватися безпосередньо на своїй сторінці. І в цьому сенсі наша професія в епоху інтернету, дійсно, виявилася в невеликій кризі. З'ясувалося, що немає ніякого сенсу йти до аудиторії через інституційні майданчики – редакції ЗМІ, а можна спілкуватися з нею безпосередньо. Це все призвело до кількох дуже важливих наслідків. Ми весь час думали, що інтернет буде простором спілкування усіх з усіма, що зникне можливість для цензури (ну, як можна заборонити, умовно кажучи, всі сайти?), що ти завжди зможеш сказати правду...
Але незабаром з'ясувалося, що на зміну інституційній цензурі, яку здійснюють держава, політики, режими і. т. д. приходить цензура... добровільна. Адже якщо у вас є акаунти в соціальних мережах, наприклад, в Фейсбуці, то, можливо ви звертали увагу, якщо вам подобається пост якогось людини, ви ставите лайк. Через якийсь час мережа починає індексувати вашу стрічку так, що там з'являються повідомлення лише від тих людей, з чиєю думкою ви згодні. А ті, кого не "лайкаете", зникають зі стрічки вашої соціальної мережі. В результаті опиняєтеся в теплій інформаційної ванні: вам здається, що всі навколо думають точно так само, як ви. В цьому особливість соціальних мереж. Вони занурюють нас у "бульбашку" однодумців.
І в цьому їх відмінність від класичних ЗМІ, які працюють за журналістським стандартам і дають об'єктивну картину подій, що відбуваються. А сьогодні, коли люди масово споживають інформацію із соціальних мереж, знаходять собі блогерів, які їм до вподоби, вони нерідко живуть у створеній ними самими ж "бульбашці", у них різне сприйняття реальності. Люди, які дивляться Анатолія Шарія, і ті, хто слухають Андрія Полтаву, у них дві різні України, які між собою взагалі ніяк не перетинаються. Це в якійсь мірі небезпечно. Тому класичні медіа дуже важливі! Їх завдання полягає ще і в тому, щоб, образно кажучи, "пояснювати країні країну". Але для цього класичні медіа повинні працювати за професійними стандартами.
Павло Казарін
За думкою пана Павла, нині, на жаль, для багатьох медіа та блогерських платформ стало нормою торгувати чорнухою, що більшість людей думають про сьогодення гірше, ніж воно є насправді. Сьогодні набагато простіше змінити думку людей про навколишню дійсність, ніж вкластися у зміни цієї дійсності. Журналістика сьогодні якраз опинилася на вістрі цього протистояння, цієї інформаційної війни.
В Естонії медіа дійсно четверта влада
Про критичне мислення та протидію дезінформації учасникам конференції розповіла естонська політикиня, соціологиня, науковиця Мар’ю Лаурістін.
Мар’ю Лаурістін
Ця жінка жила одразу при трьох епохах: до "союзу", "при союзі" та "після союзу". Про неї в Естонії складають легенди, бо вона вчить журналістів бути журналістами. Серед її учнів багато відомих газетярів, радійників та телеведучих. Мар’ю Лаурістін розповіла регіональним журналістам про складні етапи формування медіа в Естонії, у результаті чого журналістика стала дійсно четвертою владою, хоч в країні немає жодного державного медіа.
Мар’ю Лаурістін
– Рівень довіри до публічних медіа десь 70-75%, – каже пані Мар’ю. – Це на одному рівні із довірою до президента країни. Якщо говорити загалом про рівні довіри, то медіа, президент, поліція та суд знаходяться на високому рівні. Для мене, те, що у нас така висока довіра до державних інституцій, напряму пов’язано із довірою до журналістики. Ми всі впевнені, що жоден корупційний епізод не пройде повз медіа. Суспільство впевнене, що журналісти рано чи пізно докопаються, і що ніхто не уникне суспільної та судової розплати.
Пані Мар’ю впевнена, що наразі українська преса проходить всі етапи становлення, як було в її країні і що ми обов’язково все подолаємо, якщо будемо наполегливими.
Дипломат Валерій Чалий впевнений, що такі заходи об’єднують лідерів думок
До учасників конференції звернувся екс-посол України в США, голова правління УКМЦ Валерій Чалий, який впевено заявив, що Україна має потужну підтримку від країн Балтії, особливо – від Естонії.
Пан Валерій каже: – Цей проєкт об’єднує регіональних лідерів думок. У українських колег є прекрасна можливість послухати людей, які мають свіжий погляд на події сьогоднішнього дня. З-за океану Україну бачать значно оптимістичніше, ніж тут, всередині держави. Україну зараз сприймають, як націю, яка зупинила величезну авторитарну Росію, на якій поки тримається оборона Європи. Також пан Валерій побажав українським медійникам мати можливість їздити за кордон і спілкуватися з колегами, і щоб матеріали українських журналістів потрапляли в світові видання.
Приклад із власної практики
Хочу розповісти, як мені на сторінку Fасеbook прийшло відео від друга, яке я відкрила не вагаючись, бо людину від якої надійшов лист знала особисто. Відео мало назву "Як я малював бузок". Нібито і назва нічого поганого не віщувала. Але після того, як я "клікнула" мишкою по тому відео почався хаос на моїй сторінці. Хтось зламав сторінку мого друга і почав розсилати від його імені поштовий вірус, запрограмований на розсилання реклами таблеток для зниження ваги. А замаскував його під відео з безобідною назвою про малювання. Мені б тоді подумати, що мій друг лікар, та що він байдужий до малювання пейзажів, то могла б уникнути неприємностей і не наразила б свій комп’ютер на зараження вірусом, якби не відкрила те відео. Але вже все те так сталося. Мені й досі соромно, та в той день всі мої фейсбучні друзі почали отримувати від мого імені рекомендації для придбання тих таблеток та ще й самі заражатися поштовим вірусом і розсилати "запрошення" з неймовірною швидкістю. Завершилось все добре: я знайшла в інтернеті "рецепт" і "полікувала" свою сторінку. Дехто з відчаю просто видаляють свої сторінки, а на додачу ще й всіх друзів, щоб не нашкодити їм такими "сюрпризами". А все ж через неуважність.
Журналістки Марина Животкова (Троїцьке.City) та Ірина Ситнік (Petropavlivka.Сity)
Цей приклад про медіагігієну, яка має увійти в наше життя і оберігати від неприємностей. Навички тут теж дуже прості: будьте уважними, не відкривайте підозрілі листи чи відеопослання, не додавайте в друзі в соцмережах тих у кого немає фотографії, друзів, колег по роботі, родичів (бо то можуть бути фейкові акаунти), а краще додавати лише тих, кого ви знаєте особисто у реальному житті.
