Пані Олена мешкала на Новопсковщині, на пенсію пішла з сільради. З приходом на рідну землю "визволителів", життя її стало нестерпним. По сусідству з'явились поціновувачі "руського миру", які обіцяли здати жінку росіянам за любов до рідної землі. Щоб вижити пенсіонерка разом з чоловіком виїхала з окупації, подолала чотири країни і приїхала до Києва. Пані Олена поділилась з журналістами Троїцьке.City історією свого порятунку.
Нові реалії життя після “визволення”
Коли в одне із сіл Новопсковщини зайшли еленерівці, то окупація відбулася тихо, без мітингів та будь-яких військових дій.
“Вони просто зайшли і почали наводити свої порядки. Призначили головним колишнього голову сільради”, - каже пані Олена.
Виявилось, що колаборант до справи взявся завзято і відразу почались “дружні візити” російських військових до родин, де підтримують українську владу та цінності.
Новопсков
“Кожного дня лягала спати та думала, що посеред ночі зайдуть озброєні люди та поведуть на допит”, - згадує жінка.
А тут ще і сусіди не кращі за голову-колабораціоніста. Думають, що тепер життя у них стане кращим, співають дифірамби окупантам, перераховують на скільки рублів стануть пенсії більшими та радіють, що начебто борги за комунальні та банківські кредити їм скасують. Дивитись на все, що відбувалося у рідному селі у пані Олени вже сил не вистачало.
Та все ніяк з чоловіком не могли на виїзд наважитись. Обидва пенсіонери, якби пенсію платили, то і прожили б. На чужині ж у такому віці звикати складно, роботу знайти теж непросто. Тож, вагалися довго, кожного дня спостерігаючи як ситуація у рідному селі змінюється тільки на гірше, а можливість виїхати з окупації тане на очах.
“Як покинути домівку, все, що нажили з чоловіком за життя, і їхати світ за очі”, - каже пані Олена.
Діти давно жили в інших містах, поруч - тільки племінник. Проте таки вдалось пані Олену вмовити покинути нажите та їхати у Київ до родичів.
Розмова, що все вирішила
Поки пані Олена разом з чоловіком розмірковували як краще зробити, на кого залишити майно та чи вистачить коштів та сил, щоб виїхати, односельці не гаяли часу. Писали доноси “новій” владі, в яких скаржились на те, що Олена людина “неблагонадійна”, підтримує все українське.
Місцева вчителька, навіть, в очі пані Олені сказала, що зробить все, щоб “еленерівці” покарали її за проукраїнські погляди. До виходу на пенсію жінка працювала у сільраді, займала активну позицію.
Готуватися до поїздки вже не було часу
“Зібрали у валізи все найнеобхідніше і почали шукали перевізника та гроші готівкою”, - каже пані Олена.
Пенсіонерам довелося бігати як навіженим, адже зняти гроші з карток стало вкрай складно. Банки на тимчасово окупованій частині України не працюють. Треба знайти “підприємців”, які онлайн отримають кошти з картки та віддадуть їх готівкою під 25-30%. Тобто, третину суми люди відразу втрачають.
З перевізником теж непросто. За кілька тижнів до виїзду люди мають записатись у чергу. А родині пані Олени потрібно їхати негайно.
“Голова йшла обертом від всіх цих проблем”, - каже жінка.
При цьому робити все доводилось таємно, щоб сусіди не знали, бо відразу піде донос до комендатури. На щастя, дзвінок від перевізника: “Відмовилась бабуся з онуком. Їхати будете?”. Пані Олена погодилась.
Російська митниця
Їхати відразу на українську сторону можливості не було. Всюди запеклі бої, з окупованих територій людей під обстріли не пускають. Залишається єдиний шлях - через російську митницю. Принизливі перевірки багажу та питання, а для чоловіка ще й багатогодинна “бесіда” з правоохоронцями росії.
“Чекала Сергія та думала, як же це принизливо, що проходять такі допити, чим ми перед ними завинили, адже не ми, а вони прийшли воювати на нашу землю”, - каже жінка. Згадалось чомусь усе попереднє життя. Як працювала у сільраді, як діти росли, та як добре збиратися було всією родиною за одним столом на свята. Добре жили. Тяжко було морально та нічого не поробиш.
О дев’ятій вечора, нарешті більшість випустили з допиту. Декілька чоловіків так і залишились на митниці на ніч. Чим для них закінчилася “бесіда” не відомо, але далі вони не поїхали.
Тула
Цілу добу їхали через росію, за вікном невеликі села та міста, чим ближче до столиці, тим кращі дороги, платні автобани. Постійні зупинки та питання від військових про те, куди їдете та навіщо. Вибіркові перевірки документів. Таке враження, що тебе весь час у чомусь звинувачують. Та нічого цього Олена не помічала, думки були про майбутнє, адже потрібно все починати з нуля, жити у великому місті, налагоджувати побут.
“Та це не страшно, головне, що ми знову будемо серед своїх, на вільній українській землі. А тут підтримають, допоможуть”.
Друга російська митниця. Залишилось пройти лише її, щоб потрапити до латвійської сторони. Тих, хто виїздить з РФ на митниці особливо не перевіряють. - дивляться валізи та документи, а потім дають паспорти зі штампом, що підтверджує перебування в росії.
Гостинні Латвія, Литва та Польща
“Виснажені, але щасливі ми перетинали кордон, а на латвійській стороні нас вже привітно зустріли місцеві митники, допомогли з оформленням документів, розповіли як добратися до найближчого міста”, - каже пані Олена.
До вечора встигли відпочити після непростої дороги у найближчому кафе, де і поснідали, і скористались інтернетом, щоб рідним подзвонити, навіть душ прийняти та одяг випрати вдалося. Ввечері знайшли перевізника, який погодився довезти з Латвії, через Литву до Польщі. Тож їхали цілу добу, зупинялись тільки щоб купити щось поїсти.
“Заходили до латвійських та польських магазинів, і нас всюди добре обслуговували, як тільки чули українську мову”, - каже жінка.
Краків
У Польщі подружжя затрималось на день, щоб зустрітися з друзями, що мешкають у Кракові вже п'ять років і мають громадянств цієї країни. Ті пропонували залишитися у них, обіцяли знайти житло та, навіть, роботу. Однак пані Олена відмовилась, каже: “Ні, ми з чоловіком поїдемо до України, на рідній землі краще”.
На наступний день друзі провели до польської митниці. Привітні співробітники, безліч волонтерів, готових допомогти українцям, і Олена з Сергієм від українського кордону вже беруть таксі до Львова.
“Наче кайдани попадали, коли вийшли з машини біля Львівського залізничного вокзалу. Попри втому стало легко та спокійно”, - згадала жінка. Чотири доби в дорозі позаду. Квитки на потяг і до Києва.
Налагоджують життя в столиці
Зараз Олена з чоловіком мешкають у Києві у рідних. Родичі - молоді племінник з дружиною нещодавно виїхали працювати до Європи за контрактом. Коли дізнались, що пані Олена хоче виїхати з окупації, відразу запропонували пожити у їхній київській квартирі. Тож, проблеми з житлом не виникло.
Декілька днів подружжя відпочивало від дороги та обживалось на новому місці. Ознайомились де що поблизу знаходиться - магазини, аптеки, соціальні служби, лікарні та інше. Почали оформлювати статус внутрішньо переміщених осіб та допомоги від міжнародних організацій.
“Все це змогли зробити в Центрі надання соціальних послуг без зайвих черг та очікувань. Записались в чергу і нас запросили на певний час. На двох близько години витратили”, - каже чоловік Олени.
Зараз, коли від дороги та переживань трохи оговтались, почали вже навіть роботу шукати, хоч і пенсіонери, а без діла сидіти вони не звикли. Поки, щоправда, нічого не знайшли та вже познайомилися з сусідами. Новим знайомим розповіли свою історію і ті обіцяли допомогти переселенцям влаштуватися на роботу. Що саме запропонують нові знайомі, вони поки не знають, але все ще попереду.
