Давно хотів написати замітку про наше українське лихо – про дороги. Дійсно – це майже національна проблема, так як не має у нас в країні такого регіону, міста чи села, де б з дорогами було все гаразд, як за кордоном наприклад. 

В тій же Європі, куди ми обрали шлях і, сподіваюсь, куди  прямуємо наразі. Але ж чомусь, ніяк у нас не складається з вирішенням цієї проблеми. В цьому році будемо святкувати ( від автора – обов’язково будемо) 28 – му річницю незалежності України, але як кажуть – «віз і нині там».

Керівництво країни, чиновники та депутати, на всіх рівнях, весь цей період кричать, що вони за народ і розквіт нашої держави, а фактично ми тупцюємо на місці, стаємо біднішими, а наші дороги ще гіршими. Збагачуються тільки олігархи та еліта державного і місцевого масштабу. Напевне маючи і частину злодійського прибутку  від капітального, поточного та ямкового ремонту наших багатостраждальних доріг. У всякому разі про це детально розповідають з телеекранів журналісти відомих українських програм. Можливо, не так би гостро сприймались наші дорожні катаклізми, якби ми не стикались з ними кожен день, як в межах своїх населених пунктів, так і на міжміських та міжобласних автошляхах. Як правило, на жаль, всюди маємо бездоріжжя.

Заради об’єктивності слід зазначити, що певний об’єм відповідних робіт по ремонту доріг все ж проводиться, але не в бажаних розмірах, не скрізь, не так якісно і головне дуже повільно. Вивчаючи цю тему в соцмережах, знайшов наступний матеріал, який вважаю буде цікавим читачам районної газети. «Якість доріг в тій чи іншій країні – це об’єктивний показник, від якого багато в чому залежить і сам рівень життя. Ті держави, в яких витрачаються величезні кошти на підтримку дорожнього покриття в хорошому стані, в загальносвітовому рейтингу займають високі позиції і за іншими показниками, наприклад за рівнем життя, за сумою доходів на душу населення. Однак, говорити про те, що на підтримку доріг обов’язково витрачаються величезні суми, було б неправильно. Всі ми пам’ятаємо, як в Росії при підготовці Олімпіади в Сочі держава кидала великі сили на реставрацію місцевих доріг. Але ці заходи майже не вплинули на становище Росії в загальносвітовому рейтингу, вони як знаходились позаду планети всієї, так там і залишаються, а саме на 136 – у місці. Щодо України, то ми розмістились ще нижче – 144 місце». Але ж Росія з площею – 17 098 242 (км2) займає перше місце у світі за територією, а Україна (603 550 км2) лише 46. Згідно з інформацією з інтернету, у рейтингу якості доріг в різних країнах світу, в 2018 році за даними експертів Всесвітнього економічного форуму, Україна увійшла в десятку країн з найгіршими проїзними частинами. Відповідно вказаному рейтингу, гірше українських - дороги лише в Парагваї, Ємені, Гвінеї, Мадагаскарі, Гаїті і Конго. Останнє місце зайняла Мавританія.

Дороги, кращі від українських, наприклад у Казахстані, Таджикистані і Азербайджані. Натомість найкращі дороги – в Об’єднаних Арабських Еміратах, у Франції, Сінгапурі і Португалії. «Поки у шейхів ОАЕ є нафта, вони всі свої доходи витрачають на підтримання хорошого рівня життя своїх співвітчизників. Автомагістралі тут будують за німецькими технологіями, в мегаполісах, типу Дубаї, велика кількість багатоярусних трас з розв’язками. На будівництві доріг в ОАЕ, можна зустріти архітекторів та інженерів переважно з Західної Європи або Америки. У Франції є багато платних автобанів, однак і безкоштовні дороги в цій країні, відрізняються дуже гарною якістю. Всі автобани у Франції висвітлюються в темний час доби, тому їздити тут одне суцільне задоволення. Цікаві дані з зазначеного питання стосуються Португалії.

Старожили згадують, що ще відносно недавно ця країна на задвірках Європи, лякала низьким по західноєвропейським міркам рівнем життя, безробіттям і соціальними проблемами, а дороги були взагалі хворим місцем. Проте, зі вступом в Європейський Союз у 1986 році, на Португалію виділялись величезні кошти на апгрейд ( авт. модернізація і заміна) та відновлення дорожньої інфраструктури. Зараз же тут одні з найкращих у світі дороги – ось, що значить економічне диво». Але ж є такі два вислови – «Приклад не для наслідування, а для вирішення» та «Биті шляхи ведуть у глухі кути історії». Та, на жаль, в нашій країні відсутнє економічне диво, а в наявності лише биті шляхи. У тому числі дільниця автомобільної дороги між смт. Троїцьке та містом Сватове. Такий собі, ніби нічим не примітний відрізок. Однак саме він є, так би мовити, вікном до іншого, більш цивілізованого та сучасного українського сьогодення. Безпосередньо цей напрямок дає можливість мешканцям Троїцького району дістатися до міст Рубіжного, Сєвєродонецька та Лисичанська, а також  - Куп’янська, Харкова, Полтави і столичного Києва. Саме цим шляхом доставляють тройчанам продукти харчування, промислові товари, меблі, запчастини. І цією ж дорогою приїжджають у Троїцький район покупці за сільгосппродукцією. Є ще дорога в напрямку Білокуракинського району, але ж вона не має такого дійсно стратегічного значення, як зазначений відрізок. Відстань від Троїцького до Сватового становить всього 60 кілометрів. І я пам’ятаю початок та середину 2000 – х років, коли цю відстань можливо було подолати на автомобілі за півгодини, враховуючи відповідний стан дорожнього покриття. Але ж наразі, лише проїзд через два населені пункти Сватівського району – село Новониканорівку та смт. Нижня Дуванка, займає не менше 30 хвилин легковим авто. А що можна сказати за вантажівки та автобуси, які «повзуть» годинами по цій ділянці дороги, яку вже й дорогою важко назвати, залишився тільки – напрямок. Це при тому, що на моїй пам’яті, Сватівський райавтодор був одним із кращих в Луганській області. Всі дороги на території Сватівського району знаходились в належному стані, доглянуті, охайні і з дорожньою розміткою, знаками та побіленими вапном деревами обабіч цих доріг.

Що ж маємо на цей час? Лише одні – ями, вибоїни та скалічене і в багатьох місцях фактично відсутнє асфальтоване покриття і літом і взимку. А що говорити за весну і осінь? Це взагалі можна порівняти з їздою по пересіченій місцевості чи по випробувальному полігону з «озерами», «болотами» та суцільним брудом. Чого тільки варта дільниця вказаної дороги у селищі Нижня Дуванка, від перехрестя до мосту через річку Красна. Цікаво, що на фоні такої занедбаності і бездіяльності, сама дорога, через своє минуле, вказує на необхідність ретельного і надійного підходу в будівництві доріг. Так, своєрідними острівками та латками, на пошкодженому і зруйнованому асфальтованому покритті, спостерігаються фрагменти вцілілої справжньої бруківки. Виходить, що дорога з Нижньої Дуванки в напрямку Сватового, раніше, ще напевне до радянського періоду, була вимощена камінням, точніше круглим необробленим булижником.

Я не фахівець, але вважаю, що вимощування камінням цієї дороги мало місце принаймні до революції 1917 року, а може й раніше. Точніше знають про це місцеві краєзнавці. Але факт, що вона до цього часу є в наявності і її стан, не дивлячись на вік, кращий за сучасний асфальт, яким цю бруківку і накрили, точніше поховали. Але ж вона нагадала про себе, з’явившись у сучасності, продовжуючи служити людям. Але це вже зовсім інша історія… А наразі у нас бездоріжжя. Як тільки техніка витримує такі навантаження на свою ходову частину? Вона тільки скрипить, крекче і переламується та все ж рухається. Але  буває і не витримує. Що призводить до передчасних та дорогих ремонтів, затримки і втрати часу, доходів українців та інших негативних наслідків. Однак турбує те, що не витримують нерви у водіїв і пересічних громадян, від таких поїздок , не говорячи вже про їх настрій та відношення до керівників області і держави, які повинні піклуватись про своїх співвітчизників. Так, прямуючи в черговий раз на своєму авто із Троїцького в напрямку Сватового, побачив на дорожньому вказівнику, розташованому на в’їзді в село Новониканорівка, що дорогу, на превеликий жаль, вже «не» обслуговує Сватівський райавтодор. Напевне рука якогось водія, не витримавшого такої, можливо щоденної «екстремальної» подорожі, і дописала білою фарбою цю образливу але справедливу приставку «не».

Коли ж нарешті відповідні фахівці професійно виконають свої обов’язки та приведуть у належний стан цей забутий та занедбаний відрізок шляху до нового життя? Це наразі не відомо. Існує багато різних варіантів впливу на ситуацію, що склалася. Деякі не байдужі громадяни перекривають рух на автошляхах, з метою привернути увагу до своїх проблем. А нещодавно, у Львівській області, місцевий священик, разом з молоддю села, створив відео-кліп на музику відомої пісні про наболіле бездоріжжя. Тому пропоную для початку, через газету «Сельская новь», звернутись до керівництва Луганської області з відкритим листом від мешканців Троїцького району, висвітливши цю проблему в засобі масової інформації, звернувши на неї увагу відповідних структур та маючи надію на її вирішення. Цей лист не повинен бути довгим і жалісним. В ньому необхідно зазначити – головне проблемне питання, його важливість, актуальність і необхідність розгляду, перелік негараздів, які вимушені переносити вже тривалий час тройчани та відвідувачі району і прохання вирішити проблему з фінансуванням ремонту дороги та проведенням його якісно і в стислі терміни, враховуючи, що за вікном вже весна…

Читайте також: Ода в прозі про листи

                                                                               

Коментарі:

Останні новини