Кожна історія кохання особлива і неповторна. Вона назавжди залишає свій слід у житті: для когось приємні спогади чи гірке розчарування, а для когось – великий шлях на все життя, який проходять разом вже багато років, як для подружжя Михайла та Галини Паламарчук. До того ж, шлях цей безперервно пов'язаний зі спортом. Подружжя зустрілося з журналістами сайту Троїцьке.City і поділилося своїми спогадами про спортивне минуле.
Для Галини та Михайла все починалося у Івано-Франківську, де вони навчалися у фізкультурному технікумі.
Михайло якраз повернувся з армії. Без спорту своє життя не уявляв, адже з дитинства марив лижами. Народився у Вінницькій області та багато років його родина мешкала у Ворохті, де знаходилась гірськолижна траса та центр підготовки лижників України. Каже: "З десяти років на лижах, ходив навчатися до місцевої ДЮСШ, стрибав з трамплінів від двадцяти п’яти до ста п'ятнадцяти метрів".
Як тільки службу завершив відразу пішов на другий курс фізкультурного технікуму. Став виступати за спортивні товариства "Спартак" та "Колос". Був діючим тренером центральної ради ДСТ "Колос" з лижного спорту.
Пані Галина згадує: "Я була у профсоюзі технікуму. То ж, одного дня до профкому завітав Михайло, щоб стати на облік. Запитав мене, а можна мені особисто принести документи. Так і познайомилися". І з того часу вже доля звела їх разом. Постійні спортивні змагання, спільні інтереси – все це було тільки на користь їх стосункам. Михайло і Галина займали призові місця як з легкої атлетики, так і з лижного спорту. Михайло, навіть, був членом збірної України з лижного двоборства (це стрибки на лижах з трампліну та лижна гонка на 15 кілометрів).
У 1980 році родина переїхала до Троїцького району, звідки родом Галина. Переїхали вже разом з двома дітьми. Та так і залишилися у Троїцькому, зробили свій внесок у розвиток спорту району.
Пан Михайло згадує: "Почав відразу працювати головою районного спорткомітету. На той час район займав останні місця у області по спортивним справам. І вже через два роки ми увійшли до п’ятірки кращих, а згодом були у трійці лідерів". За його словами, спорт у районі стрімко почав розвиватися, знайшли спільну мову з керівництвом району. І результати стали казати самі за себе. Район почав займати призові місця у області з лижного спорту, на літніх спартакіада і не тільки".
У 1985 році Михайло Паламарчук очолив ДСТ "Колос". Вже у 1986 році створили футбольну команду "Урожай", тренером був Микола Боул. Команда виграла обласний кубок ДСТ "Колос", а потім першість Луганської області у першій групі.
Спортивне життя досить непросте, адже працювати доводилося і в вихідні, і в будні, виїздити на змагання. А що робити, коли мама та тато спортсмени? Пан Михайло каже: "Дітей під час змагань на виїзді залишали батькам Галини, тож проблеми не було".
А вже коли діти підросли, то бувало, що їздили на змагання родиною. Так, родина Паламарчуків свого часу взяла участь у республіканських змаганнях "Тато, мама, я – спортивна родина". Пані Галина згадує: "Їздили тоді разом з чоловіком та донькою Ольгою у Кременчук. Зайняли друге місце. А раніше успішно з сином Олександром виступали на обласних змаганнях".
Пані Галина працювала головою "Червоного хреста" Троїцького району, тренером у ДЮСШ, вчителем фізичної культури у Бабичевській школі. І завжди підтримувала чоловіка. Як же інакше, адже вона добре розуміла що таке спортивне життя.
У 1998 році Михайло Паламарчук зайнявся педагогічною діяльністю як і дружина. Почав працювати вчителем фізичної культури у Лантратівській школі. За час його робити у школі створив футбольну команду дівчат, яка займала призові місця на районному та обласному рівні. А у 2007 та 2008 роках команда виграла першість області з футболу, здобула право захищати область на Всеукраїнських змаганнях у Переяслав-Хмельницькому. Тоді троїцькі футболістки здобули шосте місце з 36. На наступний рік на Всеукраїнських змаганнях у Борисполі теж зайняли шосте місце.
Пан Михайло згадує і інші яскраві спортивні сторінки зі свого життя. Каже: "У 1987 році ми організували грандіозний велопробіг "Троїцьке – Перник". Участь у ньому прийняли дванадцять дорослих та стільки ж дітей. Тренерами велосипедистів були Євген Арбузов та Олександр Шликов. До Одеси ми їхали на велосипедах. Потім плили на поромі до Бургаса, і знову на велосипедах по Болгарії до міста Перник".
У дружини Галини теж є про що розповісти. Адже вона неодноразово була призеркою районних чемпіонатів з лижного спорту і легкої атлетики. З дев'ятого класу займалася лижним спортом. Навіть, довелося тренуватися з чемпіонкою Європи Ніною Моргуновою ще у шкільні роки. Пані Галина згадує: "Зустріч з Ніною була дивовижна. Тоді я здивувала всіх, адже ніхто не вірив що я з Луганщини, який там міг бути лижний спорт. Чемпіонка надала мені гарний майстер-клас". Одного разу змагалася з чемпіонкою Світу з парашутного спорту Валентиною Закорецькою. Працювала в ДЮСШ, а потім у Бабичевській школі. Свій досвід та знання вона передавала троїцькій молоді.
Спортивні гени передаються і синові Олександру. Його найчастіше батьки брали з собою на різні спортивні змагання. Пані Галина згадує: "Бувало так, що дитина так набігається поки ми беремо участь у змаганнях, що засинає на ходу. Тоді садили його у велику спортивну сумку та несли додому. Він розпочинав свою спортивну кар’єру з дзюдо (кандидат у майстри спорту). А потім захопився футболом. Грав у вищій лізі, входив до десятки кращих нападників у Україні".
У 1989 році Олександра запросили в Стаханов грати за "Вагонобудівельник", в 1990 в Сєвєродонецьк – за "Хімік". У вищій лізі грав за харківський "Металіст" та запорізький "Торпедо". Потім повернувся у "Хімік", два сезони грав за Луганську "Зорю". У 1998 році навіть з цією командою тренувався у Барселоні. Пізніше грав за свердловський "Шахтар". Зараз захищає честь команди серед ветеранів футболу.
Продовжує спортивну династію і онук Олександр (син доньки). Він вже виконав норму кандидата у майстри спорту з боротьби.
На питання про те, чи хотіло б подружжя щось змінити у своєму житті, пані Галина та пан Михайло тільки посміхнулися: "Навіщо щось змінювати, коли життя надало скільки яскравих моментів".
Михайло Паламарчук
