Чому варто відвідати Антонієві печери. Тисяча років тому у підземеллях Чернігова усамітнювалися ченці, щоб служити Богові і не відволікатися на мирські справи. Тут знаходили прихисток і прості люди під час набігів монголо-татарських загарбників. А ще тут можна побачити привида ченця. А чи знали Ви, що вислів "мити кості" кілька століть тому був в буквальному смислі слова. І ще тут культове місце для язичників, бо за легендами у дубовому гаї було капище.
Антонієві печери — це церкви святого Антонія, святого Феодосія, Ніколи Святенника, каплиці з похованнями, келії Антонія та усипальниці, сполучених між собою галереями. Загальна протяжність приміщень — майже 350 метрів.
Першим вирив в Чернігові печеру чернець Антоній на Болдовій горі
У 983 році у місті Любеч народився хлопчик Антип, який ще змалку прагнув до самоти і йому було байдуже до мирського життя. Підлітком він викопав у лісі за кілька верств від міста печерку та й жив у ній самотнім життям. Вже юнаком вирушив на Святу Афонську гору, де в одному з монастирів прийняв постриг під ім’ям Антонія. Через кілька років духовного життя ігумен монастиря порадив праведнику повернутися на рідну землю, аби той навчив земляків тому, що пізнав на Афонській горі. Коли Антоній повернувся до Києва то обрав для усамітнення дніпровські схили, де вирив собі невеличку печерку й жив там кілька років. Потім в 1015 році після смерті князя Володимира Хрестителя, через сварки його синів за престол, змушений був знову йти на Афон та приймати схиму в тому ж монастирі, де жив раніше. І лише через 12 років він знову повертається на батьківщину. Та все йому тут здавалося інакшим в монастирях навколо Києва ніж він звик бачити в Афонському монастирі і це йому не давало спокою. Нарешті чернець знайшов собі домівку в печерах на схилах Дніпра. Оселився в печері, що вирив собі під келію священик села Берестове Іларіон (саме він згодом став київським митрополитом). До Антонієвої печери почали селитися інші ченці-відлюдники, розриваючи собі власноруч нові печери. Так тривало його життя майже 30 років. Та все змінилося в 1054 році, коли помер Ярослав Мудрий і знову почалися сварки та інтриги у боротьбі за владу. На Антонія наговорили злі люди, що він у зговорі проти князя Ізяслава. Антоній міг за це поплатитися життям і тому вирішує тікати від розправи. Плани відомого та шанованого в Київській Русі ченця стають відомими князю Святославу і той запросив його жити до Чернігова.
В 1069 році Антоній таємно, вночі потрапив до Чернігова й оселився на Болдиних горах. "Болд" — це дуб. І зазвичай саме в дубових гаях влаштовували язичницькі капища, бо то були місця сили для слов'ян. Антоній був настільки в собі впевненим, що не побоявся рити печеру для усамітнення у такому місці. Прожив він тут три роки. А потім прийшли посланці від киян та умовили великого старця повернутися до Печерського монастиря. Прожив він 90 років. А в Чернігові, започаткований ним монастир ріс та розростався аж сім століть поспіль, бо багато ченців хотіли там селитися для усамітненого життя за прикладом Антонія.
Коли голос лине вгору і вгору
Церква Феодосія вражає простором і красою. Білосніжні стіни, що сягають 8,4 метри. Під стелею велика люстра, що м'яко освітлює простір. Хор під час служби знаходився вгорі і спів линув із віконечок, що аж під стелею. А внизу службу правив священик і його голос сягав аж до гори. Акустика тут така, що навіть просто вимовлені напівголоса слова набувають неймовірної сили. Тут легко дихати свіжим повітрям і навіть забуваєш, що ти в підземеллі.
Легенди чи правда про привид ченця в підземному монастирі
Тут іноді люди бачать привид ченця в чорному одязі, який стоїть в молитві або ж просто прямує коридорами.
Та, щоб привида побачити потрібно приходити до печер не на пару годин і не великою групою журналістів, як було у нас. А на одинці і щоб час плинув розмірено, а мали змогу поміркувати та порозмислити про життя.
І якщо навіть не побачите привида ченця, то думки до ладу ворядкуєте. І те того вартує!
Що означало "мити кості" в часи Київської Русі
Сталий вислів "мити кості" в давні часи сприймався буквально. Покійників ховали до могил, а через три роки діставали кості і ченці їх мили та по декілька раз виполіскували, щоб вони ставали чистими та білими. Вважалось, що якщо кістки білі то людина вела праведне життя, а якщо мали темне - грішне. Кістки складали акуратно до костяниці і там вже зберігали століттями. Тут вони лежать і зараз.
Старовинний цвинтар біля монастиря
Під стінами підземного монастиря знаходиться старовинний цвинтар. Місцеві й зараз дбають про могили своїх пращурів. Багато пам'ятників, яким вже по кілька століть, але є й такі, що містяни замінили на сучасні, а дати стоять дуже давні.
Знайшов свій останній прихисток на цьому цвинтарі і відомий український письменник Михайло Коцюбинський, а поряд похована його дружина. Тут завжди квіти на плитах, а ще від літа до пізньої осені квітнуть чорнобривці.
Прес-тур відбувся у рамках проєкту “Сучасні регіональні медіа – запорука якості у медіакомпетентній демократичній Україні”, який реалізує Український кризовий медіа-центр за фінансової підтримки Міністерства іноземних справ Норвегії в особі Посольства Королівства Норвегії в Києві
