На підприємствах, в організаціях та закладах Троїцького працюють не тільки троїчани, а й мешканці з інших населених пунктів району. Як вони добираються до місця роботи та з роботи, якщо немає громадського транспорту та власного авто, дізналися журналісти сайту Троїцьке.City.
Олексій Бугаков, селище Троїцьке-1:
"Мешкаю у селищі, та це досить далеко від його центру, де працював в Управлінні соціального захисту спеціалістом з автоматичної обробки інформації. Більше шести кілометрів в один бік. Тож, доводилося вранці заводити будильник на шість двадцять. Сніданок мама готувала, тож час на це не витрачав. А потім невеликі ранкові збори і вже о шостій сорок виходив з двору. Коли йдеш, то більше розраховуєш на себе. Тому завжди за годину раніше до початку робочого дня виходив, щоб не спізнитися. Взимку трохи більше часу йшло на дорогу, десь на десять-п'ятнадцять хвилин. Зазвичай просто йшов собі по узбіччю дороги. А коли хтось зі знайомих їхав на автомобілі і мав можливість підвезти, то зупинявся та підвозив. Частіше плату за дорогу не брали та іноді доводилося і заплатити від десяти до двадцяти гривень. Увечері все повторювалось, тільки можливостей добратися додому на «попутці» було вже менше, тож більше пішки ходив. Часу на дорогу багато, можна по телефону вдосталь поспілкуватися, чи музику послухати".
Наталія Біловол, село Лантратівка:
Наталія Біловол
"Багато років працюю в медицині, зараз головною медичною сестрою ЦПМСД. Щоб добратися до місця роботи доводиться вставати у пів шостої ранку. Готувати сніданок родині, і вже в шість тридцять виходити на роботу. Завжди так виходжу, щоб бути впевненою, що не запізнюся. Мені йти сім кілометрів, потрібна одна година двадцять хвилин. Буває, що підвозять на своєму авто друзі та знайомі. І це дуже добре, адже інакше найменша плата за попутний проїзд гривень десять-двадцять. Якщо порахувати за місяць, то вийде кругленька сума. Якщо дуже потрібно їхати, а нічим, то наймаю таксі. Воно обходиться у шістдесят гривень у один бік. В теплу пору року більше стараюся користуватися велосипедом,так зручніше".
Ольга Ступак, село Іллічівка
"Встаю в чотири-п'ять годин ранку. Спочатку сніданок чоловіку готую, собою займаюся. Коли був шкільний рік, то виходила до "стели" о сьомій тридцять, відтепер вже о сьомій на зупинці. Звідти на "попутках" добираюся. До Троїцького дванадцять кілометрів. Добре, що в цей час на роботу їдуть мешканці нашого села та сусідніх до селища. Зазвичай за дорогу сплачую двадцять п’ять гривень в один бік. Виходить кожного дня п’ятдесят гривень на транспортні витрати. Перед закінченням робочого дня дзвоню знайомим, щоб підвезли додому. Дуже добре було б, якби "маршрутка" між селами ходила".
