Всі вже чули, про Нову українську школу та навіть абревіатуру почали використовувати — НУШ. Але одне діло чути, а інше на власні очі побачити, як то першокласники будуть навчатися у новій школі і що ж там власне нового. Журналісти сайту Троїцьке.City побували у декількох школах Троїцького району і дізнавалися у вчителів, дітей і батьків про Нову українську школу.
Троїцький ліцей
Батьки
На шкільному подвір’ї саме тривала репетиція до свята Першого дзвоника. Батьки першокласників оточили свою першу вчительку і про щось жваво питали.
— Похід в Нову українську школу на Першовересень для нас, то як друге день народження для всіх дітей. Потім щоденні випробування в подвійному вимірі, бо маємо двійко школярок, — посміхаючись до доньок: першокласниці Марійки та старшої Настусі говорить батько п’яти дітей Володимир Нєхаєв.
З його розповіді ми дізналися, що багато родин, де росте по одній дитині, навіть не уявляють, як то збирати до школи не одне дитя, а одразу декілька, як в них. А потім разом з ними готувати по черзі уроки, вислуховувати новини і переживати більш ніж сама дитина за їх успіхи чи невдачі. "Про Нову школу багато читав і тому впевнений, що дітям там буде більше шансів розкритися і підготуватися до дорослого життя", — говорить Володимир.
Директорка
В коридорі ліцею зустрічаємо директорку Галину Меніну. Про свій Перший дзвоник в Сиротінській школі в 1974 році згадує так:
— Іду до школи впевнено, і навіть, поважно. І на те була причина, бо в старших класах навчалися: брат Петро і сестричка Людмила. То ж, я така й смілива. Були у мене довгі коси, і мама вперше вплела в них здоровенні два банти. Бо в звичайні дні ми банти ніколи не носили, та й не у всіх вони були. А ще батько із міста Сєвєродонецька привіз мені шоколадного кольору портфель. Я тим дуже гордилася, бо у всіх були чорні із магазину “сільпо”, а мене такий гарний шоколадний (посміхається мрійливо). Зустріла нас, 18 учнів, на порозі школи перша вчителька Тетяна Антонівна Анцифірова. Ми тоді були, мабудь, її першими учнями, бо вона й зараз ще працює.
Потім я повернулася до Сиротинської школи вже як вчителька української мови та літератури. І колеги мені сказали: “Ти тепер не учениця вже, ти рівна нам!”. Як вдячна я за той досвід, що там отримала, за те, що пощастило навчатися у своїх же вчителів: вже педагогічному мистецтву. І вже потім, коли стала спеціалістом районного відділу освіту, а через пару років — директоркою Троїцької гімназії, а з цього року — ліцею, то зрозуміла, що в тяжкі періоди я завжди думаю, а якби вчинив Сиротинський директор школи і мій вчитель — Валерій Іванович Анцифіров. І лише тоді роблю зважений крок або приймаю тверде рішення, бо так чинили вони. Постулати рідної Сиротинської школи завжди зі мною — це прийняття нового, розвиток цілісної особистості учня і сприйняття дитини як особистості. Це ті ази вчительської премудрості, які я візьму і далі в Нову українську школу.
Вчителька перших класів
Світлана Піляшенко, вчителька 1-А класу Троїцького ліцею згадує про свій перший клас:
— Нова українська школа дуже відрізняється від тієї школи в якій вчилась я. На цей час діти не відчуватимуть страху за оцінку, бо оцінок не будуть ставити. Розвиватимуть критичне мислення, креативність, порядність, вихованість. Діти відчують більш свободу, а також — право вибору.
Коли я йшла до першого класу: у мене був чудовий, великий портфель з маленьким “кузнєчіком”. Мені було цікаво покласти до портфелю: і олівці, і перший альбом, і зошити. Але були у мене й великі хвилювання. Переживала: чи сподобаюсь я першій вчительці, як прийме клас, з ким я буду сидіти за партою.
Агент впровадження Нової української школи
Оксана Яненко, педагог-організатор Троїцького ліцею, яка має три роки педагогічного стажу викладання англійської мови в сільській школі, а після закінчення спеціальних курсів влітку стала викладачем Нової української школи:
— Скажу про три речі, які мені подобаються в Новій школі — це великі можливості для свободи діяльності вчителя, бо ми самі тепер можемо обирати програми та форми подачі уроків. По-друге, дітям дозволено критично мислити і сумніватися в словах вчителя, доводити свою точку зору. В моїй школі такого не було! І третє, моє найулюбленіше — багато ігор, навчання через гру.
Нові учні
На спортивному майданчику гралися першокласники. На питання “Чи хочете ви ходити до школи? І чи може чогось боїтеся?” була відповідь, що іграшки дозволили взяти з собою, а ще ноутбуки теж будуть на уроках: "Дуже хочемо до школи!”.
