Зустріч журналістів Луганської, Донецької та Дніпропетровської областей з міністеркою охорони здоров’я Зоряною Скалецькою відбулася у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства. Обговорили тему реформи у "вторинці", створення Центрів громадського здоров’я, профілактику та попередження захворювань та розвиток трансплантології в Україні.
Триває перехідний етап у змінах моделі фінансування для "вторинки"
В старій системі не має жодного інструменту для того, щоб збільшити або зменшити видатки. Ми маємо думати, де нам треба більше фінансів наразі, щоб були покращання. Наприклад, в гінекології. Якби ми мали зараз кошти, щоб провести масово лікування жінок на протязі тридцяти років, то мали б велике зменшення онкохворих. Але ми маємо розуміти, де на те кошти брати та як їх використати найефективніше, щоб вони вже зараз почали працювати на покращення здоров’я конкретної людини. А як робили раніше: розподіляли кошти в ручному управлінні. Але так не мають прийматися державницькі рішення: все має бути заплановано заздалегідь і носити системний рівень, а не залежить від сиюминутного рішення посадовця будь-якого рівня. Наразі готуються державницькі програми боротьби з онкологією, з розвитку центрів по репродуктивному здоров’ю. Так, лише за останні п’ять років скоротилася народжуваність в Україні на 40 відсотків. Це ж майже в половину. А другий фактор погіршення здоров’я населення – це рання смертність. Обидва ці фактори аж ніяк не покращують демографічну ситуацію в цілому по країні. Впевнена, що при зростанні бюджету мають зростати і проценти на розвиток та видатки медицини. Розподілятися кошти мають лише системно, а не в ручному режимі, бо це неправильно для такого великого державницького органу як охорона здоров’я. Рішення не має залежати від якогось чиновника. Для мене одним із викликів є: як це все налаштувати, щоб система працювала чітко і без збоїв. Треба напрацювати такий механізм, який відповідає запитам часу і витримував би темпи, які завдають міністерству охорони здоров’я і президент, і Кабмін, і Уряд. Але ми це все напрацюємо, щоб мінімізувати вплив людського фактора.
Запобігання і профілактика хвороб є в пріоритеті діяльності МОЗ
Треба, так добре пацієнтів лікувати і такі умови та обладнання в лікарнях мати, щоб люди не 21 день в стаціонарі лежали, і навіть не 7 днів, а щоб за 2-3 дні вже йшли здоровими в соціум, на роботу або ж мали можливість долікуватися у домашніх обставинах за кілька днів при консультаціях з сімейним лікарем. Будемо організовувати Центри громадського здоров’я. Зараз вже практично допрацьовується Закон про громадське здоров’я. Де, власне, буде все прописано: хто за що відповідає: контроль, моніторинг, практична і роз’яснювальна робота, здоровий спосіб життя, вакцинація. На наступний рік, вперше, закладені гроші на впровадження інформаційних та просвітницьких кампаній. Раніше ми мали таку можливість лише коли якийсь фонд профінансує грант, а тепер ми можемо зробити це самі, без посередників, і визначити більш важливі напрямки.
На збереження життя та трансплантологію заклали у бюджет один мільярд гривень
Ця тема ніколи раніше не ставилася в окрему пріоритетну ланку, а медицина має рятувати життя. Інакше, навіщо вона тоді взагалі потрібна, як не для того, щоб рятувати життя людини. І це, насамперед, розвиток екстреної медицини. Якщо ми не можемо дати людям це, то про які супертехнології можемо вести мову, не вирішивши головного. Багато хто каже, що за двадцять з гаком років нічого не зробили, а ви тут вирішили, що можете це зрушити з місця. Так, це амбіційно. Але на сьогодні ми ведемо багато роботи з міжнародними експертами, щоб вже з наступного року трансплантологія в Україні була налаштованим механізмом. Те ж саме по екстреній медицині, роботи дуже багато. Зараз для системи потрібно знайти ще п’ять мільярдів додаткових коштів. Нам крім якісних доріг і машин потрібна ще логістика. Це, коли пацієнт телефонує, а диспетчер зі "швидкої" правильно направляє машину: ту яка найближче, ту яка швидше доїде, а не просто абияк. У нас 24 області і скрізь різний досвід роботи і є такі, де роблять краще за всіх. Такий досвід треба переймати: як краще облаштовувати диспетчерські, які машини купувати. Та тільки в екстреній медицині, як виявилось "не штука", як до пацієнта "швидку"викликати, щоб вона скоро доїхала, а проблема, куди його потім відвезти, щоб йому там надали кваліфіковану допомогу. Щоб там, куди ти його привезеш, були лікарі, обладнання, витратні матеріали, власне буде чим лікувати. А про це якось ніхто раніше і не задумувався. Ланцюжок закінчувався біля дверей лікарні: доставили, а далі хай вже там самі думають як буде. Зараз у нас в країні лише кілька лікарень швидкої допомоги, десь три всього, де можуть надати комплексну і швидку допомогу після автоаварій або травм на виробництві чи в побуті. Навіть в обласних центрах не має таких лікарень. І виходить, що у нас є просто чергові лікарні, а обладнання і фахівців для надання екстреної допомоги там не має. Тож, якщо вас навіть вчасно і швидко довезуть до дверей лікарні то, може так статися, що допомогти там буде і нікому. Не має ж нормального сучасного приймального відділення. Тож, ми заклали один мільярд на наступний рік, щоб за планами децентралізації робити по країні сучасні приймальні відділення. Нас у цьому підтримує Світовий банк, який готовий в цьому співфінансувати. Розумію, що на ці гроші і за один рік ми не зробимо це в кожному районному центрі, але ж ми хоча б почнемо заповнювати цю нішу.
