Троїчанин почав працювати ще підлітком. Юнак свідомо обрав робітничу професію, бо прагнув бути ннезалежним і мати змогу допомагати матеріально сім'ї. Про те, де і як працюють інші підлітки на Луганщині більш детально чиатайте на сайті Свої.City
Денис Карпенко, працює на заводі у селищі Троїцьке, Луганська область:
– Підробляти я почав з 17-ти. Наймався на дрібні будівельні роботи, не цурався підробіток вантажника, а ще допомагав батькам по господарству, бо живемо в сільській місцевості. Тепер я маю диплом, відучився на зварювальника в ліцеї. Працюю на Троїцькому олійно-пресовому заводі, але, на жаль, не за професією.
Пам’ятаю, як ішов влаштовуватися на завод і переживав, що мене не візьмуть, бо тоді був неповнолітнім. Так і вийшло — за фахом не взяли, бо всі місця були зайняті. Мені дуже хотілося працювати і гроші треба було заробляти, і я не посоромився сказати про це у відділі кадрів. Там порадилися з керівництвом і запропонували іншу вакансію. Погодився одразу і дуже зрадів, що маю постійну роботу.
Я не боявся йти працювати, бо з 17 років потроху пробував підробляти – то були одноразові заробітки, але мені на кишенькові витрати вистачало, ще й батькам допомагав.
Тепер графік у мене зручний: працюю день, ніч і два дні вдома. Встигаю і на городі попрацювати, і з друзями поспілкуватися. Така робота мені подобається.
Влаштований на заводі я офіційно, маю соціальний пакет, і лікарняний, і відпустку — все, як годиться. Зароблені гроші витрачаю на себе, якщо є змога, намагаюся відкладати. Після того, як я отримав перші кошти, зрозумів, що можу не залежати від батьків, а допомагати їм сам. Це вселило в мене впевненість та незалежність.
Змінювати роботу поки не планую, мені подобається працювати тут. Планів на майбутнє поки не будував і не збираюся щось кардинально змінювати.
