На 94 році пішов із життя відомий троїчанин, ветеран Другої світової війни, самоврядуванець, лідер ветеранської організації, позаштатний автор газети "Сільські новини" Дмитро Данилович Брільов.
Дмитро Данилович народився і виріс у селі Розсипне Троїцького району, коли йому не було ще і 18 років пішов добровольцем на фронт — боронити рідну землю від нацистських окупантів. Служив у військах зв'язку, дослужився до звання підполковника, був інвалідом 1 групи.
Після війни і служби в армії навчався у торгово-фінансовому технікумі у Донецькій області. Повернувся до рідно села і років зо два працював продавцем у магазині, а потім йому запропонували стати кіномеханіком. І саме там він став настільки популярним, що його обирають депутатом від села Солнцеве до Розсипненської сільради. Так почалася його кар'єра в місцевому самоврядуванні.
Тридцять років пропрацював у рідному селі Розсипному у місцевому самоврядуванні: був і секретарем, і бухгалтером, але найдовше (17 років!) люди обирали його головою сільради.
Дружина, Марія Герасимівна працювала у сільській бібліотеці та після трагічної загибелі сина Олександра у 25-річному віці підірвала здоров'я і вже не змогла оправитися. Поховав і дружину.
— Наш Дмитро Данилович мав міцний характер у приклад всім нам, — каже виконуюча обов'язки старости Ніна Ягольник. — Залишився сам, самісінький та ще й не мав однієї руки. Навчився чистити картоплю однією рукою, готувати собі їжу і прати одяг, ніколи і нікому не показував, як йому самотньо. Навпаки пішов у гурт, очолив місцеву ветеранську організацію і став активним громадським діячем не лише в селі, а й в районі.
Цей стійкий військовий з честю прийняв всі випробування долі, але душу не згубив. Пан Дмитро писав вірші і оповідання, а ще він вів щоденник, де описував як дні війни, так і післявоєнні часи.
Останні роки він знов віднайшов сім'ю: його взяли доглядати до себе додому Анатолій та Надія Павлюченки. Пан Дмитро мав змогу жити у родині, бавитися з онуками своїх друзів, як зі своїми, а ще бути під опікою та доглядом в останні дні хвороби. Пан Анатолій вивозив його на візочку у двір кожного дня подихати свіжим повітрям і він завжди йому говорив, що хоч і прожив багато років, а життя таке гарне, що помирати не хочеться...
В селі Розсипне
Дмитро Данилович частенько телефонував до редакції, передавав свої оповідання і вірші, які ми обговорювали телефоном. В липні ми навідалися до друга редакції в його рідному Розсипному. Він дуже був схуд, але посміхався і навіть пошуткував про те, яку б пісню заспівав Наполеон в наші часи. Ми робили припущення і сміялися. Нічого в тій зустрічі не говорило про те, що вона остання...
Дмитра Даниловича Брільова поховали на кладовищі у селі Розсипне, куди його проводжали у останню путь всім селом, приїхали друзі та знайомі із Троїцького та сусідніх сіл. Така честь не всім випадає, а тільки людям, які своє життя віддають служінню громаді і батьківщині.
