У селі Покровське відсвяткували День села — були спортивні змагання, розіграш призів та святковий концерт.
Заснування села
Засновниками села були жителі Дволучної слободи Воронезької губернії. На початку ХІХ століття вони вийшли з громади і поселилися на землях біля невеликої річки Гнилої. Так з'явився хутір Гнильський. Родючість земель і близькість до великої слободи Сватової-Лучки приваблювали сюди поселенців із різних районів Росії та України. Серед них було чимало і розкольників-поморців.
Кількість населення хутора швидко зростала. 1821 року він уже офіційно називався Покровською слободою. Походження цієї назви пов'язане з відкриттям церкви Покрови Богородиці. У середині 20-х років ХІХ століття у слободі було 500 жителів (зараз в селі проживає 1100 жителів, дворів 504), які належали до категорії державних селян. Основним заняттям населення було землеробство, як і зараз. Продукцію своїх господарств — худобу, живу птицю, хліб, ремісничі вироби — вони продавали на ярмарках.
1857 року Покровське стало волосним центром Куп'янського повіту Харківської губернії. У слободі сформувалися органи державної влади. Управління повіту на чолі з головою, його заступником і писарем. Був у повіті й свій суд, де суддів обирали на зборах повіту.
Покровчани-бунтарі
Уже в 1870 році покровська волость об’єднувала 13 сільських общин із 20-ти поселенцями. У цей період були частими гострі сутички між бідняками і багатими землевласниками з приводу розмежування земель.
Так, першим виступили селяни Коломийчихи, Сватової-Лучки, Нижньої-Дуванки, Парасівки і Покровська. Вони відібрали у старост печатки і відмовлялися платити кабальні податки державі, які значно перевищували вартість землі.
Наляканий повстанням Харківський губернатор направив до цих сіл три ескадрони кавалерії на чолі з генерал-майором Ковалинським, який придушив селянські заворушення. Брак землі для всіх бажаючих покровчан вилився у велике переселення до Сибіру і Далекого Сходу: до Томської та Тобольської губерній переселилося 80 сімей (913 осіб). У 1904-1908 роках переселилося ще 44 сім’ї (358 осіб).
Понад 300 десятин землі на той час мали купці Парамоніни, Хлапоніни, міщани Труфанови, Хлапоніни, Кочини.
При встановленні в 1917 році радянської влади першим головою обрали Миколу Козьменка — одного з ватажків селянського повстання покровських селян 1905 року, висланого свого часу на каторгу до Сибіру.
Покровський район
7 березня 1923 року на території Харківської губернії створили Покровський район, який мав територію 38853 десятини (близько 388,8 км). До складу району входило 6 сільрад: Покровська, Ільїнська, Новоолександрівська, Тарасівська, Новочервонівська, Маньківська. Усього це 27 населених пунктів із населенням 23 842 особи та 3657 селянськими господарствами.
26 січня 1943 року Покровське визволили від німецько-фашистських загарбників. 25 вересня 1958 року Покровський район приєднали до Троїцького району.
Покровчани у складі Троїцького району
У середині 60-х у Покровському було чотири школи: середня, восьмирічна та дві початкові, в яких навчалося 800 учнів.
У Покровській лікарні працювало 7 лікарів, 74 медичних працівника. Збудований найкращий на той час Будинок культури і найбільший в області спортзал з басейном серед районних центрів.
На цей час у Покровському працює 19 сільськогосподарських підприємств. Торгову діяльність провадять 10 магазинів і один ринок. Медичне обслуговування — лікарня, аптека. Діти навчаються в школі, розрахованій на 200 місць. Працюють Будинок культури, бібліотека. До Покровської сільської ради входить також два села — Богородицьке та Давидівка, де проживають біля двадцяти людей.
На День села Покровське
На головній площі села, що між сільрадою та Будинком культури покровчани влаштували народне гуляння. Просто посеред вулиці йшов розіграш “живої” лотереї від сільради: в призах значилися кози, поросята, гуси, кури, утята та кролі. Квиток коштував 20 гривень, а один виграш — не менше 200 гривень.
Тож, хто ті везунчики, яким поталанило дістати виграш. Про них розповіла секретар сільради Тетяна Соболь:
В цей же час на площі йшли змагання для спортсменів: з шашок та шахів, легкої атлетики та важкоатлетів. В піднятті гирі 32 кілограми переміг покровчан Сергій Жерліцин, який виконав цю вправу 100 разів. Побити рекорд не вдалося нікому.
В холі Будинку культури розгорнулася творча виставка місцевих майстрів.
Одразу при вході стояло “Чарівне дерево бажань”. На столику поряд лежали кольорові листочки і всі могли писати на них побажання собі, своїм близьким чи всьому селу і прикріпляти на дерево, щоб збулось. Коли ми підійшли до “чарівного” дерева, там вже було багато прикріплених листочків і на них люди написали свої бажання: здоров’я, миру, щоб більше дітей у селі народжувалося, щоб врожай був, щоб жили дружно. Ми читали і раділи за чисті душі та бажання покровчан.
Також покровчани створили у цей день своє калинове гроно із імен усіх жителів села, що прийшли на свято: вийшла повна калинова гілка.
Було тут і місце для селфі: “Я люблю Покровське”. Розташували його біля історичної виставки, так щоб одразу можна було прочитати цікаві факти із життя покровчан.
Концертна програма складалася із п’ятнадцяти номерів. Пісню про матір подарувала землякам студентка національного університету культури і мистецтв імені Поплавського Олеся Потоцька. Оплесками зустріли виступ Дмитра Малащука та Надії Доброхотової, які виконали хореграфічну композицію “Розлуки не буде”. Вокальний ансамбль “Родина” повеселив усіх в залі попурі українських пісень, а ансамбль “Журавлята” виконали хореографічні композиції з шалями, а потім порадували запальною слобожанською полькою. Найменша учасниця концерту Мариночка Ждан заспівала пісню “Посмішка”.
На площі всі смакували безкоштовним кулішем прямо з польової кухні та веселилися на танцювальному майданчику.
Село гуло наче вулій: від музики, святкового настрою і машин, що все приїжджали на гостину до рідних та друзів. В повітря пахло шашликами, смаженою курудзою та солодкою ватою. Діти раділи кольоровим кулькам та солодким коктейлям. На височеному стовпі висіли в торбинках подарунки, які дістануться лише найвправнішим. А за селом дзюркотіла і щось наспівувала собі річка Гнила, як і сотні літ до цього дня.
Фото Троїцьке.City
