Троїчанин Євген Дьомін вже сім років працює медичним братом у комунальному некомерційному закладі “Троїцьке територіальне медичне об’єднання” у терапевтичному відділенні лікарні, де зараз лікують хворих на СOVID-19.
З вибором професії не вагався, спробував - вийшло
Часто історії про вибір професії починаються з розповіді про те, як людина з дитинства мріяла стати саме цим спеціалістом, відточувала навички, брала приклад з когось із дорослих. Та що стосується пана Євгена, то все сталося трохи простіше. Він закінчив навчання у школі й відразу вирішив спробувати поступити у медичний заклад на фельдшера. До цього вже чув про навчання у медичному училищі від старших друзів, що вже навчалися. Він каже: “Ілюзій щодо навчання не мав зовсім, просто вирішив спробувати, це здалося мені підходячою справою”.
Коли батьки дізналися про вибір сина, то заперечувати не стали, сказали в один голос: “Це твоє власне життя, тобі потім працювати, тож вирішуй сам”.
І Євген вирішив. Сам відвіз документи та вступив до Кремінського медичного училища. “Почав навчатися і зрозумів, що це моя справа, у мене все виходить, а головне, що мені подобається те, чим я займаюсь,” - каже медичний брат.
Після училища повернувся до рідного Троїцького, де мешкає та брав направлення від лікарні на навчання. Потрібно було відпрацювати років три, та після закінчення обов'язкового терміну Євген так і залишився працювати у місцевій лікарні фельдшером.
Довелось переходити від теорії до практики
Коли прийшов працювати до терапевтичного відділення троїцької лікарні, то в колектив влився без будь-яких проблем. Робота пану Євгену подобалась і це помітили всі співробітники відділення.
Головна медична сестра Віра Тарасова каже: “Відразу було видно, що з Євгена вийде гарний спеціаліст: до порад старших колег прислухався, робив все ретельно та відповідально.”
Пані Віра як старша наставниця вчила молодого спеціаліста застосовувати отримані знання на практиці: як час розраховувати, щоб встигнути своєчасно виконати всі призначення лікаря пацієнтам, як правильно робити ін'єкції та підключати медичне обладнання. Про все це Євген не просто слухав чи дивився, а й одразу брався застосовувати на практиці. Виходило добре, тож це надихало на працю.
Так і затримався працювати у терапевтичному відділенні. “ У нас дружній та працьовитий колектив, тож робота в радість і змінити її не планую”, - каже Євген.
Втриматись у медицині якщо душа до справи не лежить, за його словами, неможливо.
До справи потрібно підходити з “холодною головою”
“Наразі моя робота - це головне, що надихає. Адже кожного разу, коли рятуєш чиєсь життя, особливо зараз у ковід, розумієш що займатися своєю справою - це найважливіше”, - каже Євген.
А починати кожен робочий день зазвичай пану Євгену доводиться з 8.00 до 17.00 години щодня, крім суботи та неділі. Приходить до відділення, переодягається, і з дотриманням всіх необхідних санітарних норм, приступає до справи. Виходить на пост і як тільки лікарі завершують обхід пацієнтів, отримує ліки та ставить крапельниці, робить уколи та інші процедури. В кінці робочого дня розписались у листах призначень та пішли додому.
До того ж пацієнти до відділення надходять різні й до кожного потрібно знайти підхід. А це не завжди проста задача. Медбрат каже: “До кожного потрібно знайти правильний підхід, щоб допомогти, а не навпаки. Тож, потрібно бути трохи психологом”. За його словами, слід враховувати як емоційний, так і фізичний стан хворого.
Особливо важливо це стало, коли до лікарні почали класти пацієнтів з ковідом.
Про роботу у COVID: медичним працівникам доводиться працювати з подвійною силою
Карантин вніс свої корективи у роботу відділення. І якщо раніше роботи було багато, то під час зростання захворюваності на ковід, відділення в черговий раз отримало дозвіл на лікування таких пацієнтів. І вимоги до безпеки зросли й кількість пацієнтів. Звичні заходи санітарної безпеки суттєво розширились, спеціальний захисний одяг, обробка санітарних приміщень, ретельне дотримання правил безпеки. До того ж крапельниць доводиться ставити ще більше, слідкувати та підключати концентратори.
Наталія Кайда
“Під час лікування пацієнтів з ковідом, ніколи не можна прогнозувати хід хвороби, вона перебігає непередбачувано. Багато пацієнтів у тяжкому стані, і медичним працівникам доводиться працювати з подвійною силою”, - каже керівниця Троїцького територіального медичного відділення Наталія Кайда. За її словами, Євген добре зарекомендував себе у медичній команді. Пані Наталія каже: “У Євгена золоті руки та голова, робить все швидко та професійно”.
Апарати вентиляції легенів підключають реаніматологи. Вони у відділенні працюють постійно, стоїть справжній гул, до якого непросто звикнути. Та за словами пана Євгена, часу, щоб звертати на це уваги не вистачає, слід всюди встигнути та всім допомогти.
В планах у Євгена продовжувати працювати медбратом
Досвід медичного брата у Євгена вже чи малий, то ж втриматись від питання про подальше навчання у медичному виші не можна. Та пан Євген на це відповів: “Поки вступати до медуніверситету не планую, мені подобається моя робота зараз і нічого змінювати не хочу”. На сьогодні звичайний його день - це робота та дім, дім та робота. І навіть вдома справа не відпускає, адже час від часу дзвонять друзі, знайомі, родичі, щоб надав консультацію. На питання про хобі у Євгена одна відповідь: “Моє хобі - простий відпочинок без будь-яких дій. Можливо, з часом щось і зміниться”.
Справді, одне хобі у Євгена все ж є, і стосується воно власного будинку. Євген придбав собі будинок, де і мешкає, а ще у вільний від роботи час займається його доброустрієм. Ремонтує, переробляє під себе приміщення. Робить це коли сам, коли родина допомагає.
Публікація підготовлена в межах проєкту «НГО та медіа: новий формат співпраці», що реалізується ГО «Медіапростір Україна» за технічного адміністрування ЗУРЦ у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
Думки, зауваження, висновки або рекомендації, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди ООН, та урядів Данії, Швейцарії та Швеції.
