Кажуть – і не без підстав – що деякі села на Луганщині, особливо віддалені, помалу приходять у занепад. Водночас села Рубіжанської територіальної громади не просто справляють враження живих – вони і є живими. Це населені пункти п’яти старостатів – колишніх сільрад Кремінського району.
У двох із них – Кудряшівці та Скаргівці – в рамках престуру, організованого Харківським пресклубом, побували журналісти з різних куточків України і серед них журналістка сайту Троїцьке.City.
Аграрії й освітяни: плідна співпраця
Саме на ПП «Каут», у селі Скаргівка, цього року відбувся обласний науково-практичний семінар «День поля – 2021». Дійсно, підприємству є що показати й колегам-аграріям, і журналістам. Якщо говорити лише мовою цифр, у сезон тут працевлаштовано близько 80 співробітників. В гарячу пору заробітна плата механізатора сягає майже 70 тисяч гривень. Підкреслимо: офіційно. Та й взагалі – тут усе робиться офіційно. Так, принципова позиція голови правління Валерія Каута – показувати по врожайності тільки реальні цифри. І в той час, як середній показник врожайності на Луганщині цього року склав 37,1 ц/га, на ПП «Каут» ця цифра становить 62,4 ц/га.
У планах керівництва агрофірми – переробка та тваринництво. Абсолютно конкретні кроки для реалізації цих планів вже були зроблені, та завадив 2014 рік. Але тепер перспективи зробити задумане знов стали реальними.
Зараз в обробці у підприємства близько 4700 га ораної землі. Тут вирощують соняшник та зернові. А ще трохи вівса.
– У Кремінній одна людина, волонтер, утримує коней і дає можливість дітям проводити час із цими тваринами, кататися, – каже Валерій Каут. – І ми таким ось чином допомагаємо цій людині – вирощуємо для його господарства овес.
Допомога людині, яка утримує коней – далеко не єдина й далеко не наймасштабніша соціальна ініціатива керівництва ПП «Каут». Щоправда, сам Валерій Каут таких термінів як «соціальна ініціатива» уникає. Він просто робить те, що вважає своїм обов’язком – у міру сил.
Напевно, наймасштабнішою такою справою є співпраця підприємства із Кудряшівською гімназією – Паланкою імені Богдана Хмельницького. Об’єднує колектив навчального закладу та колектив агрофірми не просто необхідність працювати в одному регіоні, а непересічний патріотизм. Акцент на патріотичному вихованні тут почали робити далеко не вчора й навіть не тоді, коли країна почала святкувати День вишиванки – у Кудряшівці за унікальною методикою виховання в козацьких традиціях працюють вже 30 років.
Як зауважує директорка гімназії Інна Сухаревська, скромній сільській школі дійсно є чим пишатися:
– Два наші випускники, учасники бойових дій, брали участь у параді до 30-річчя Незалежності України, а це для невеличкої школи багато означає.
Випускник Кудряшівської гімназії Олександр Горобинський загинув в Іловайському котлі, про що нагадує меморіальна дошка на вході до навчального закладу.
Це не кажучи про досягнення в навчанні та спорті (наприклад, Аніта Колесник, випускниця гімназії, є абсолютною чемпіонкою Європи з пауерліфтингу, майстер спорту України).
І в багатьох випадках ці досягнення стають можливими саме завдяки підтримці ПП «Каут» – це й допомога школі на ремонти, й спонсорування спортсменів тощо.
Одухотворена глина й сила
Але найцікавіший, найяскравіший і найунікальніший приклад співпраці аграріїв із навчальним закладом – гурток «Глиняна іграшка», який працює при Кудряшівській гімназії – Паланці імені Богдана Хмельницького.
Це абсолютно унікальний колектив, навіть родина. Існує він, як переконані в Кудряшівці, завдяки співпраці двох особистостей – майстрині Галини Іваннікової та аграрія Валерія Каута.
Майже десять років у руках дітей із села Кудряшівка народжуються яскраві глиняні півники й панянки, макітри й глечики, коники й цілі сюжетні композиції… Вони оселяються не лише на Луганщині, але й в Ізраїлі, і у Франції – у мера Парижу, і в Аргентині – словом, по всьому світу.
На гурток до Галини Петрівни Іваннікової ходить понад 50 дітей – це більша частина учнів Кудряшівської гімназії. Тут займаються три вікові групи – молодша, середня й старша. Заняття проходять тричі на тиждень, але приходити в майстерню частіше не забороняється… Тим більше що для багатьох перебування тут стало справжньою потребою, свого роду психотерапією (недарма існує поняття арттерапія).
Заняття проходять в особливому приміщенні – це найстаріша будівля в громаді, колишня земська школа, побудована в 1898 році. Саме завдяки допомозі ПП «Каут» вона була відремонтована.
…Тут авторці варто зупинитися, щоб знов не почати говорити про цифри.
Так, кошти, які підприємство вклало й продовжує вкладати в цю будівлю, в допомогу гуртку (це й поїздки на виставки та конкурси по всій Україні, й придбання матеріалів) вимірюються мільйонами гривень. Але Валерій Каут бачить все це трохи інакше.
Головне – атмосфера. Головне – усвідомлення того, що ти робиш потрібну справу. Головне те, що тут хочеться знаходитися, сюди хочеться повертатися. А Валерій Іванович прагне все робити для того, щоб юним землякам хотілося жити на рідній землі, повертатися на малу Батьківщину, працювати на її благо.
З певним романтизмом, досить несподіваним у чоловікові за 50, який масштабно мислить, не боїться працювати з величезним колективом та з мільйонами, навіть десятками мільйонів гривень, Валерій Каут каже:
– Нам треба народжувати й народжувати дітей. Треба робити так, щоб нас, українців, було не 39 і не 50 мільйонів, а більше, більше… І тоді ми будемо сильні. Тоді ми зможемо настояти на своєму. Тоді ми зможемо бути господарями на своїй землі.
І відчувається: Валерій Каут, Галина Іваннікова, Інна Сухеревська та всі ті, з ким ми поспілкувалися в Кудряшівці та Скаргівці, так і роблять. Роблять все для того, щоб рідна земля процвітала. І щоб ми були сильними.
