За даними Washington Post, Україна входить у десятку країн з найбільшою кількістю безпритульних тварин. Державної політики щодо гуманного регулювання їхньої кількості немає, місія з їх порятунку поки лягає лише на зооактивістів. Свои.City з’ясували, з якими проблемами ви зустрінетеся, якщо вирішите стати одним з них.
Люди викидають тварин
Ситуація з вуличними тваринами на Донбасі погіршилася в 2014 році, коли люди тікали від бойових дій, залишаючи своїх домашній улюбленців напризволяще.
«Про неї не скажеш краще, ніж професор Преображенський: «Розруха в головах». Поки не клацне тумблер в головах хоча б половини населення, ми не зрушимо з мертвої точки. Світогляд основної маси населення стосовно тварин десь на печерному рівні, в століття технологій і інтернету люди досі дотримуються закоснілих поглядів щодо стерилізації, переважає споживацьке ставлення до братів наших менших», – зауважує волонтер Курахівського товариства захисту тварин Наталія Даценко.
Волонтерка наводить приклад Курахового, де є лояльна позиція місцевої влади, з 2017 року діє програма гуманного регулювання чисельності бездомних тварин та працюють волонтери, які займаються стерилізацією. Проте всі їхні досягнення нівелюються через те, що люди масово продовжують викидати й скалічити щенят і кошенят. За словами зоозахисниці, 90% вуличних тварин – колишні домашні.
«Як вирішувати цю проблему? Винаходити велосипед не потрібно. Європейські країни давно успішно вирішили ці питання, їхні методи можна використовувати. Починати, по-моєму, потрібно з дитинства: обов'язкове виховання гуманного ставлення до тварин прямо з пелюшок (батьки, садки, школи). А тих, хто не піддається «вихованню», притягати до відповідальності. Можна довго обговорювати цю тему, але нам, волонтерам, занадто мало часу дається на розмови, ми завантажені рішенням проблем, що випливають з головної», – каже Даценко.
Наталя ДаценкоФото: З особистого архіву
Ігнор з боку влади
Проблеми безпритульних тварин у суспільстві не ототожнюють з проблемами людей. Коли зоозахисники намагаються залучити до вирішення проблем місцеву владу, то часто чують: «Нам би з людськими проблемами розібратися». Так і зміщуються пріоритети у розподілі коштів: тварини не стерилізуються, безпритульних кішок і собак тільки більшає.
«У 2015 році ми казали: давайте щось робити, розробимо правила утримання домашніх тварин, проведемо масову стерилізацію – і тоді буде діло. Ніхто не слухав, тому ми почали займатися цим самі, залучати ґрантові кошти, бо нашій місцевій владі немає ніякого діла до цього», – каже Тетяна Пустовойтова з Добропілля.
Тетяна ПустовойтоваФото: З архіву героїні
Разом із друзями вона купила будинок і заснувала товариство захисту тварин ZOO-CITY. За два роки притулок прийняв 238 тварин: котів, собак, гризунів і навіть єнотовидну собаку. Зараз ZOO-CITY утримує власними силами 98 тварин.
Зоозахисниця з Маріуполя Анна Добрякова розповідає, що минулого року місцеві активісти марно намагалися достукатися до влади міста з пропозицією заснувати притулок для безхатніх тварин:
«Ми намагалися минулої зими пробити притулок для тварин у Маріуполі, ходили два місяці на консультації до мера, його заступника – до всіх, але у підсумку їм це виявилося нецікаво. Вони просто хотіли попіаритися на цій темі, а реально чимось допомогти були не готові. Гроші на притулок були виділені, але його так і немає, а є тільки КП із стерилізації», – пояснює вона.
Кошеня, яке лікували зоозахисникиФото: Надано Анною Добряковою
Брак коштів
Усі акції, метою яких є взяти під контроль популяцію безпритульних тварин, носять несистемний характер. Місцевими бюджетами не передбачено постійного фінансування, а ґрантові програми від міжнародних партнерів допомагають єдиноразово.
«Фінансування немає. Минулого року ми отримали грант від ПРООН у розмірі 87 тисяч грн на стерилізацію безпритульних тварин, ще 60 тисяч виділила наша місцева влада у якості співфінансування. Але такі одноразові акції, на жаль, нічого не дають, стерилізацію треба проводити двічі-тричі на рік», – зауважує засновниця притулку для тварин ZOO-CITY Тетяна Пустовойтова.
Наприклад, у Маріуполі найнижча ціна на стерилізацію в Україні. З листопада стерилізація кішки коштує 300 грн, кота – 250 грн. Вартість стерилізації собак розраховується за вагою тварини. До листопада стерилізація тварини розміру лабрадору обходилась приблизно в 500 грн.
Тетяна ПустовойтоваФото: З архіву героїні
Але не тільки стерилізація потребує фінансових вливань: зоозахисники досить часто позичають в борг на лікування тварин, а після відповідально сплачують рахунки, щоб у подальшому мати змогу рятувати тварин знову і знову.
Сам труд зоозахисників люди часто сприймають як їхні зобов'язання:
«Особиста проблема зоозахисників у тому, що більшість людей не розуміє цього слова. Вони вважають, що на кожен дзвінок, на кожне повідомлення ти повинен виїхати. За які кошти ти повинен виїхати, лікувати, годувати, нікому не цікаво. Люди думають, що ми отримуємо мільйони і заробляємо на собачках», – каже Тетяна Пустовойтова.
Більшість тварин, яких забирають з вулиці, потребують довготривалого коштовного лікування та особливого догляду.
«Я в середньому рахувала, що на тварину потрібна тисяча гривень на місяць, вони ж у нас інваліди. У нас є собачка, у якої не працює печінка. Щоб вона жила, їй потрібен особливий корм, який коштує їй 2800 грн», – пояснює зоозахисниця.
Не працює законодавство
Нещодавно Україна зробила крок до створення законодавчого підґрунтя для розбудови гуманного ставлення до тварин. Навесні Верховна Рада затвердила законопроєкт 2351, який передбачає посилення відповідальності за жорстоке поводження з тваринами. Однак закон так і не запрацював повною мірою.
«Якщо раніше мало місце негуманне ставлення до тварин, то зараз відстріл заборонено, що дуже добре. Але треба ж було обов'язковою умовою поставити гуманне регулювання чисельності», – наголошує Тетяна Пустовойтова.
Законопроєкт №8256 стосувався підготовки собак до полювання Фото: З архіву героїні
Багато положень чинного законодавства не узгоджені між собою, а є й такі, які просто не можуть бути застосованими у реальних обставинах.
«Законодавча база у нас завжди була абсолютно не опрацьована, наприклад, в минулому році ухвалювався закон щодо захисту тварин, але дуже багато пунктів не описані детально, через це виникають різночитання. Припустимо, тварина гуляє на самовигулі, і теоретично це потрапляє під закон про жорстоке поводження з тваринами, тому що людина залишає без нагляду домашнього улюбленця, його можуть розірвати чужі собаки, збити машина. За нашим законом «Про захист тварин», людина повинна контролювати тварин», – пояснює Анна Добрякова.
Випадки жорстокого поводження с тваринами час від часу набувають загального розголосу, але навіть публічність гарантує виконання закону, адже є свої нюанси.
«Коли знаходимо тварин, що потрапили у ситуацію, що підпадає під поняття жорстокого поводження, то найчастіше виходить, що поліції нікуди забирати цих тварин: собака є – господарів немає. Куди їм його дівати? От і виходить, що зоозахисники співпрацюють з поліцією, але ми ж теж не гумові й не можемо приймати абсолютно всіх тварин», – додає Пустовойтова.
Для того, щоб притягнути людину до відповідальності за жорстоке поводження з твариною, іще потрібно довести цей факт. Але досить часто ті, хто повідомляють про це у поліцію, свідчити не бажають.
А для того, щоб власники тварин більш сумлінно виконували свої зобов’язання, в законодавстві бракує норм, які б передбачали обов’язкову реєстрацію та ідентифікацію тварин.
У липні цього року до Верховної Ради було внесено законопроєкт №3796 щодо відповідального поводження з домашніми та дикими тваринами, які утримуються в неволі. Цим документом пропонується вносити дані про тварину до єдиного реєстру. Ідентифікація включає в себе огляд тварини ветеринаром та чіпування. Але цей законопроєкт ще не було винесено на розгляд парламенту, тому проблема низької відповідальності домашніх улюбленців залишається невирішеною.
Кошеня, якого врятували зоозахисникиФото: Надано Анною Добряковою
Не всі клініки готові співпрацювати з волонтерами
Деякі клініки не хочуть працювати з безпритульними тваринами, бо у більшості випадків набагато легше обслуговувати домашніх тварин. А інколи ветеринари вимушені відмовитись від співпраці з волонтерами через сумний досвід:
«У клінік є багато питань, бо волонтери бувають різні. Є люди, які підбирають кошеня чи собачку і кричать: “Заберіть його, інакше я його викину на вулицю”. Або, буває, приносять тварину до клініки, там її беруться лікувати, а людина пропадає. І гроші, витрачені на лікування, висять на клініці. Куди подіти цю тварину, потім теж повинна вирішувати клініка. Тому чим в місті більше клінік, які приймають тварин без хазяїв, тим простіший і більший зоозахисний рух», – каже Анна Добрякова.
Анна ДобряковаФото: З архіву героїні
Емоційне виснаження
Зоозахисники дуже часто стикаються з вигоранням у своїй волонтерській роботі, тому що проблеми з тваринами не закінчуються.
«Ти підібрав п’ять тварин і ще залишилося 25. Ти йдеш повз них і розумієш, що нікуди. І це усвідомлення, що всі інші пройдуть повз, дається важко. Буває, що люди набирають собі багато тварин, а потім трапляється, наприклад, коронавірус, зміна економічної ситуації, людина опиняється без грошей, а у неї 10 великих собак, яких нікуди прилаштувати», – зазначає Добрякова.
Момент, який рано чи пізно виникає, стосується взаємин з близькими.
«Коли підбираєш першого кошеня, усі посміхаються і кажуть: “Ти така молодець!” Але коли ти підбираєш дві тисячі першого, то на тебе вже дивляться з підозрою. Наприклад, мій чоловік дуже важко сприймає, коли я приводжу додому якихось важких тварин, наприклад, кота з відірваною лапою, і він, поки клініка закрита на свята, ходить і стукає кісткою об підлогу. А що робити? Звичайно, не всім це подобається».
Тиск та погрози
Своя специфічна проблема існує у активістів, які займаються захистом фермерських тварин або диких хутрових звірів, таких як, наприклад, норка лисиця. Дуже часто активна позиція зоозахисників, яка полягає у тому, щоб припинити їх утримання на фермах, заважає великому бізнесу заробляти гроші. І тоді у хід йдуть погрози, інформаційний тиск й навіть насилля.
«Головна складність у тому, що ти стикаєшься із протидією бізнесу, який вкладає гроші у свою діяльність, отримує прибуток і не хоче, щоб ця діяльність мала якісь перешкоди. Тому цей бізнес готовий вкладати в замовні статті. У результаті може постраждати ваша репутація», – розповідає уродженець Краматорська, екоактивіст, голова ГО «Єдина планета» Павло Вишебаба.
Павло ВишебабаФото: З особистого архіву
Такий інформаційний тиск відчув на собі і сам Павло, і зоозахисна організація, яку він очолює.
«Є багато статей, де розповідають, що ми діємо як ІДІЛ або Аль-Каїда. Розповідають різні небилиці, публікують дивні скріншоти з якихось невідомих сайтів про те, що ми нібито отримуємо мільйонні прибутки за те, що хочемо закрити їхній бізнес. Звісно, це все неправда. Це замовна чорнуха, яка може шкодити репутації. Хоча в нас досить свідомі люди, які розуміють, що це нісенітниця, яка не має нічого спільного з реальністю. Проте до цього потрібно бути готовим».
Окрім інформаційного пресингу на адресу активістів часто сипляться відкриті погрози.
«І я зіштовхнувся з тим, що мисливці на нашій мирній акції залили мені очі зеленкою і спричинили хімічний опік. Кримінальна справа розслідується вже півтора роки і заглохла».
Особи нападників на Павла встановлені, але ніхто досі так і не був притягнутий до відповідальності.
Після нападу Павло втратив гостроту зоруФото: З особистого архіву
«Потрібно змінювати суспільну думку, влаштовувати освітні заходи. Не варто сприймати близько до серця закиди опонентів. Не потрібно вступати у відкриту конфронтацію, ділити світ на своїх і ворогів. Навпаки, кожну людину, яка з вами не є однодумцем, треба сприймати як того, кого треба переконати. І для цього потрібно мати залізну і зрозумілу для людей аргументацію».
***
Матеріал створений в межах проєкту «Активація: Культура мирних зібрань», що реалізується Платформою ТЮ завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
Проєкт присвячений підвищенню обізнаності громад про право на свободу зібрань, культуру мирного і креативного протесту, а також про способи вирішення конфліктів між владою і суспільством.
